Василь З Дружиною Приїхав До Брата В Гості. – Дивно, Десь Нема Нікого, – Сказала Світлана. – Можливо Обідають, – Відповів Василь І Зайшов У Хату. На Кухні Сиділа Дружина Брата Оксана, Вся Заплакана. – Що Сталося? – Захвилювався Василь. – Михайло Знову Загуляв, Та Ще Й Сина Вітю Привчив, – Крізь Сльози Сказала Оксана. – Я Вже Не Знаю, Що Робити. Василь Задумався, А Потім Сказав: – Оксано, Я Ж Вашому Віктору – Хрещений Батько? – Так. А Що? – Здивувалася Жінка. – Заспокойся. Я Знаю, Як Вам Допомогти, – Задоволено Усміхнувся Василь

– Василю, допоможи! На хоч поговори з братом! Вони мені тут ось що влаштували! Ааа-аа, Василю!, – гукала в телефон Оксана, дружина Михайла.

– Оксано, що сталося? – захвилювався Василь, почувши в телефоні голос дружини брата.

 – Алло, братику, – замість Оксани, прозвучав голос Михайла. – Ти не ведися, не знаю, що на неї найшло, вона взагалі нам з Вітьою, життя не дає. Вона знаєш, що зробила? Все вилила, що мали! Ми сарай лагодили з сином, а вона… навіть не дала за обідом, для апетиту підняти. Ось негідниця яка!

– Василю, приїдь, приїдь до брата і хрещеника, ти ж не чужий, – Оксанка забрала телефон в чоловіка.

Потім щось зашуміло і зв’язок обірвався. Василь набрав брата – абонент недоступний!

– Це хто дзвонив?, – Світлана виглянула в коридор. – Михайло чи що? Знову він із Оксанкою свариться? Ось біда, адже хороший чоловік Михайло, коли не вживає. Ну, не працює він, ноги вже не ті, зате весь будинок на ньому. Оксану на роботу відвезе, вона вся нарядиться, як королевна. Робота у неї не пильна, та й заробітки хороші. А Михайло її шкодує, плекає, порошинки здуває. Білизну випере, випрасує. Вдома прибереться, підлогу вимиє. Продукти купить, їжу приготує. Город весь на ньому, варення варить, огірки-помідори закриває. Все вміє! Та ще й ремонт сам робить. Плитку у ванній поклав, душову кабіну нову поставив. Підлогу перестелив. Не чоловік, а золото! А потім не втримається – і помчала душа в рай! Та й синочка привчив, той із ним на ділянці попрацює, потім за обідом для апетиту приймуть, і пішло… Ну й біда, Оксана тільки потішилася, що все в них тихо, і. добре, а тут знову!

– І не кажи, Світлано, ось не розумний братик мій! Та й хрещеника Вітю нічогму хорошому не вчить, той теж вже на жодній роботі довго не тримається. Загуляє, прогуляє, та хто ж на таке закриватиме очі. Оксана про онуків мріє. Так він і не одружується ніколи, якщо так піде. Кому такий чоловік потрібний.

– Бідолашна Оксана, – зітхнула Світлана. – І що тепер робити? Ти б хоч поговорив із Михайлом.

– Ну ти ж знаєш, я вже скільки з ним говорив, та все без толку, – Василь зітхнув, помовчав, – Світлано, а поїхали до них, бо мені щось не подобається все це.

До брата на машині години дві від їхнього будинку. Поїхали, Василь мовчить, губами тільки шепоче беззвучно, ніби сперечається з кимось. Світлана періодично набирає то Оксану, то Михайла. У неї телефон недоступний, Михайло не бере. До будинку під’їхали – тихо начебто. Увійшли – на кухні Оксанка сидить вся заплакана. А Михайло з Вітьою сплять, зморила їх видно біленька.

– Василю, ти вибач, що подзвонила. Цей як почав по будинку шукати. Потім гроші просив – у магазин піду. Ну куди йому в такому вигляді в магазин, я не дала, а він і зовсім образився, – Оксанка не чекала, побачити Василя.

– Добре, Оксано, а що робити будемо? Михайлу не можна вживати, він і так нездужає. А Віктор ще й жити не почав, а вже туди.

Оксана головою похитала…

– Не знаю, Василю, адже він такий у мене чоловік хороший. А як зайде йому, ще й сина за собою бере. Краще мовляв із нами, ніж із кимось. Ну, не можу я з ними впоратися, – і знову в сльози.

Подумав Василь, на Світлану свою подивився: – Оксано, я ж вашому Віктору – хрещений батько, так?

– Так

– Тоді ми ось що зробимо. Вітька до нас на якийсь час пожити поїде. Не переживай, не образимо, збери йому речей небагато. У нас, якщо що, все знайдеться.

Оксана розгубилася, на Світлану дивиться. А Світлана їй: – Я з чоловіком згодна. Давай спробуємо.

Тут Вітька прокинувся, на кухню зайшов води попити:

– Ой, дядьку Василю, привіт, а ти тут звідки? Тітко Світлана, привіт!

Василь йому: – Збирайся, Вітя до нас у гості, ти ж давно заїхати обіцявся.

– В гості? А давай, – Вітя навіть зрадів.

Всю дорогу Вітя проспав на задньому сидінні. А Світлана з чоловіком тихо розмовляли:

– Василю, а ти що надумав, що ми з ним робитимемо?

– А побачимо. Поживемо – побачимо, справ на всіх вистачить. Адже у нас чим добре. Маленьке село, магазину поряд немає. А найближче село – кілометрів сім буде. Може, що й вийде.

Віктор до хати увійшов радісний. У гості приїхав. Думав стіл накриють, посидять із дядьком Василем та тіткою Світланою, за життя поговорять.

А Василь йому: – Ну що, хрещенику, у нас з тобою завтра справ багато. Ворота до гаража поправити треба. Землю на грядках перекопати, в теплиці дах укріпити, а то знову від снігу впаде. Так що давай повечеряємо, та спати раніше ляжемо. Ранок вечора мудріший.

Віктор не став заперечувати. Адже хлопець він непоганий. І хрещеного з тіткою Світланою любить і поважає. Можна і погостювати, і допомогти по-своєму.

Через тиждень Віктор додому збирався:

– Дядько Василю, а ви коли до міста у свою квартиру поїдете? Завезете мене до батька з мамою? Адже сезон городній вже закінчився. Сніг скоро випаде.

– А ми, Вітя, свою квартиру не перший рік вже здаємо, не знав?, – Василь Світлані ледь помітно підморгнув.

– У будинку просторіше, та й подобається нам тут. На другому поверсі у мене і турник, і штанга, бачив, мабуть? Тож ми поки що нікуди не збираємося. А ти, Вітю, іди краще дров принеси. Задуває щось, грубку треба затопити.

Прижився племінник у хрещеного. Порядки їх перейняв. Багато в дядька навчився. Додому справді хотілося. Якось навіть посварилися, хотів з гарячого пішки до найближчого села йти, та охолов незабаром. Сподобалося йому у хрещеного жити. Водночас роботу робили. Дядько його до спорту привчив. Змужів Вітя, м’язи накачав і від праці, і штангу піднімав щодня. А головне – Вітя за допомогою хрещеного внутрішній стрижень виробив. Зрозумів, як хоче жити, плани став намічати хороші.

Оксана та Михайло із сином по відео зв’язку спілкувалися. Усе приїхати хотіли, та Василь поки що не дозволяв. В Оксани з Михайлом життя налагодилося.

Так до весни й прожив Вітя у батька хрещеного. Тітка Світлана його як сина полюбила – у них своїх дітей не було. Весною поїхав племінник, батьки побачили – не впізнали. Зміцнів Вітя. Спокійний, впевнений у собі. Не хвилюйся, каже, мамо, все в нас буде добре. Незабаром на гарну роботу влаштувався. Оксана переживала – чи приживеться Вітька на роботі? Чи не почне знову? Але, видно, на користь пішли хлопцю ці півроку у хрещеного, знайшов він себе, зрозумів, що не хоче життя своє на якісь нісенітниці витратити. Прижився на роботі Віктор, вгору пішов. Дівчата стали на нього заглядатись. А одного разу Віктор приїхав до хрещеного не один. Дівчину привіз:

– Це Рита, познайомтеся. А це моя друга мама – Світлана і мій хрещений батько! Ось я який багатий!

– Як онуків ділитимемо?, – сміялися Оксана і Михайло, – у наших молодих незабаром поповнення намічається! Коли стало ясно, що будуть двійнята, всі раділи і жартували від душі – ну Вітя, ну Рита, всім догодили, на всіх тепер онуків вистачить.

У Василя та Світлани тепер часто в хаті шумно буває.

Син хрещений Вітя з дружиною Ритою та з двійнятами Олею та Андрійом частенько в гості приїжджають. Треба ж хрещеному батькові у справах допомогти, поки діти на батуті скачуть, а бабуся Світлана з Ритою обід готують. Живуть поки що Віктор та Рита з дітками в квартирі хрещеного. Але Віктор твердо сказав, що скоро будуватиметься. Хоче будинок поряд із батьками збудувати. А може й два, адже у нього тепер два батька та дві мами, багатий тепер Віктор і дуже щасливий.