– Рито, Мені Тут Тітка Написала, На Вихідні У Гості Приїдуть, – Сказав Микола До Дружини. – Яка Ще Тітка? – Здивувалася Рита. – Тітка Софія, Сестра Батька. Ти З Нею Ще Не Знайома, – Пояснив Чоловік. В Суботу Рита Накрила Стіл. Зустріли З Чоловіком Гостей. Посиділи. Рита Почала Збирати Посуд. – Я Тобі Допоможу, – Раптом Сказала Софія І Вийшла З Ритою На Кухню. Коли Жінки Були На Кухні, Тітка Сказала: – Рито. Ти Маєш Дещо Знати. Рита Здивовано Глянула На Жінку І Застигла В Очікуванні

-Риті треба пам’ятник за життя поставити, – говорили родичі Миколи про його дружину. – І як тільки вона з ним живе? Рідня Миколи анітрохи не перебільшувала. Одружившись на скромній і непоказній сільській дівчині, він з перших же днів сімейного життя почав показувати, хто в хаті господар.

-Так йди коридори мити, у чому проблема? – вигукнув Микола, коли дружина поскаржилася на те, що не може знайти роботу. – Не пані ж.

– Так, але я хочу працювати за спеціальністю чи хоча б у суміжній сфері, – несміливо заперечила Рита. – Навіщо я п’ять років навчалася?

 Півроку тому Рита закінчила юридичний факультет із червоним дипломом. Рита була однією з найкращих студенток, але з роботою чогось не щастило. Хоча, зрозуміло, чому. Немає досвіду роботи. І, мабуть, це не єдина причина.

-В університеті ви може, і були найкращою студенткою курсу, але нам потрібен профі, який добре знає свою справу. У нас солідна компанія, – говорив потенційний роботодавець і відвернувся, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

– То дайте мені це довести! – сказала Рита.

– До побачення, дівчино.

-Господи, ну чому все так? – дивувалася вона за вечерею. – Сидять усілякі дівчата, у яких на умі одні бутіки та салони. Вони, чи що, профі?

– А я казав, йди мий коридори, – повчально сказав Микола.

– Та які, коридори? – не витримала Рита.

– Ну а що? – знизав він плечима. – Підлогу мити у тебе чудово виходить. І потім, будь-яка праця почесна. Приїхала з якогось села і ще вибираєш Не думаєш ти, що я збираюся годувати тебе до кінця років життя?

– Ні, я думаю, що рано чи пізно я знайду роботу до душі та за освітою, – зітхнула Рита.

Ні, чоловік її не розуміє. Ось і зараз…

– То що не знайшла?

– Миколо, а може, мені сходити в перукарню, на манікюр, салон, гардероб оновити? Ну, не дарма ж кажуть, що зустрічають по одязі.

– Ще чого! – вигукнув чоловік. – Ти мільйонерка, чи що? І я ні. Думаєш, у тебе розуму від цього побільшає?

Рита так і застигла від подиву. Це їй, виявляється, треба розуму додавати? Та вона обійшла кілька компаній, і скрізь сидять такі лялечки! І несхоже, що вони супер-пупер-розумні. У всякому разі, Рита була впевнена, що ці офісні дамочки вже точно не розумніші за неї. Правда, сказати це чоловікові Рита не наважилася, за що подумки себе сварила.

-Добре, дякую за моральну підтримку, – знову зітхнула Рита і вирушила у ванну.

– Між іншим, на правду не ображаються! – гукнув Микола за дружиною.

“Ну, чому він мене весь час так поводиться зі мною?” – думала Рита.

Коли Микола та Рита зустрічалися, майбутній чоловік здавався їй зовсім іншою людиною. Такий розумний, розважливий, ґрунтовний. Разом вони виглядали дуже зворушливо – високий, великий Микола та мініатюрна Рита. Коли він опікувався нареченою, всі знайомі ледь не плакали від розчулення.

Микола був старший за Риту на вісім років, і дівчині здавалося, що він знає про людей і про життя все. Але коли Микола почав ображати молоду дружину, її впевненість у цьому похитнулася.

-Та він сам не впевнений у собі! – сказав Сергій, брат Рити. – Ось і говорить тобі всяке з приводу і без приводу. Хочеш можу поговорити з ним по-чоловічому.

– Та ні, самі розберемося. Це наша справа, сімейна.

Вона згадала, як після першої шлюбної ночі пригорнулася до чоловіка і солодко потяглася.

-Ну-ну, облиш ці ніжності, – сказав Микола. – Почалися подружні будні. Іди приготуй сніданок. Я звик ранком добре харчуватися. Чоловік все-таки.

Тоді Рита ледве стрималася, щоб не заплакати. Молода дружина думала, що вони поніжаться у теплому ліжечку, смачно поснідають, а потім погуляють містом. Але не тут було!

Рита приготувала сніданок, а Микола розвалився перед телевізором, кинувши:

-На обід хочу вареники. Я звик їсти тільки домашні.

Риту дуже ображало, що чоловік її не підтримує. Вона хотіла працювати, а Микола постійно казав їй у про це миття коридорів. Прямо дістав!

Риті загалом було зрозуміло, чому Микола не хоче, щоб вона працювала. Квартира вимита до блиску, в будинку завжди була гаряча їжа. Що чоловік замовить, те й стояло на столі. Чим погано?

Нема потрібних інгредієнтів? А кого це хвилює? Знайди! Якось Рита шукала свіжі кальмари і спізнилася з вечерею. Що тоді було!

-Хороша господиня має знати місця, де можна купити хороших продуктів! – вигукував Микола.

Микола не дозволяв дружині ходити до перукарні та робити макіяж. Мовляв, всякі жіночі прибамбаси розуму не додадуть. Та й взагалі нема чого прикрашати те, що дала природа.

-Природа не винна, що хтось не вийшов, – казав Микола.

Риті хотілося вірити, що ці слова були вимовлені не в її адресу.

Якось увечері Микола, блукаючи соцмережею, натрапив на повідомлення від родичів, з якими він не бачився багато років.

-А що за родичі? – поцікавилася Рита.

– Тітка Соня, сестра батька з Львова, – відповів він. – Ну, і чоловік її, дядько Василь. Дуже багаті, а дітей немає.

– Ну а що вони хочуть?

– У гості хочуть. До нас. Я ж у неї був улюбленим племінником.

Батька Миколи не стало кілька років тому. За словами чоловіка, тітка Соня надіслала повідомлення зі співчуттям, але приїхати не могла. І ось тепер виявила бажання. Цікаво, що на неї найшло?

-Так, сподіваюся, ти накриєш гарний стіл. Ще не вистачало, щоб ти мене осоромила перед родичами. Вони люди інтелигентні, не такі як твої сільські.

Риті було прикро, але вона промовчала.

Стіл, накритий до приїзду тітки Соні і дядька Василя, був вищим за всілякі похвали. Окрім них чекали й інших гостей – матір Миколи та його двоюрідну сестру Вероніку із сім’єю.

Тітка Соня виявилася ефектною жінкою років шістдесяти. Бежевий брючний костюм підкреслював напрочуд струнку і підтягнуту для її віку фігуру, а бездоганний макіяж у персикових та нюдових тонах молодив.

Літня жінка явно обмежувала себе в їжі, але спробувала все, що було на столі.

-Який дивовижний пиріг! – Вигукнула Софія Іванівна, відщипуючи десертною ложечкою від тоненького шматочка пирога з яблуками, щедро посипаного цукровою пудрою. – Та й узагалі все дуже смачно! Я в багатьох ресторанах побувала, в тому числі і за кордоном, і далеко не скрізь подавали таку дивовижну смакоту.

– Істинна правда! – з усмішкою кивнув дядько Василь.

– Так Ритуля у нас взагалі господиня, – сказала Вероніка. – Ех, якби я вміла так готувати!

– Риточко, а чим ви займаєтесь, якщо не секрет? – Запитала тітка Соня.

– Поки що, на жаль, шукаю роботу.

– А за освітою ви у нас хто?

– За освітою я юрист.

– І що, все так сумно?

– Нема досвіду роботи, – розвела руками Рита.

Софія Іванівна лукаво посміхнулася.

-Знаєте що, Рито? А пішли завтра на шопінг? І Вероніка може до нас приєднатися.

– На жаль, я завтра працюю, – з жалем сказала Вероніка.

– Ну, тоді іншого разу приєднаєшся. Дякувати Богу, не останній день живемо.

– А вдома хто буде працювати? – буркнув Микола. Він був невдоволений, що вся увага дісталася Риті. Зрештою, це він племінник тітки Соні!

Вероніка багатозначно хмикнула.

Святковий обід пройшов у теплій, доброзичливій та невимушеній атмосфері. Ще б Микола не сидів з таким пісним виразом обличчя.

-Ви стільки всього для мене набрали, а мені навіть нема чим з вами розрахуватися, – похитала головою Рита. – І рада б, та нічим.

– Та Бог з тобою! – махнула рукою тітка Соня. – Мені приємно зробити тобі подарунок. І для мене це краще за всяку подяку. Щось я зголодніла. Давай у кафе, а потім підемо в перукарню.

Рита із задоволенням підкорилася. Як, виявляється, приємно, коли тебе балують і щиро хочуть принести задоволення!

Нова зачіска була Риті до лиця. Замість ситцевого халата в квіточку на ній був симпатичний спортивний костюм ніжно-блакитного кольору та стильні сріблясті домашні капці з пухнастими помпончиками.

-Ось так має виглядати справжня жінка! – сказала Софія Іванівна. – Василю, підтверди!

Василь з усмішкою кивнув:

-Красуня, що тут скажеш?

А ось Микола, побачивши зміни у зовнішності дружини, не зрадів. Більше того, він образився.

-Ну як я тобі? – грайливо спитала вона.

-Як вулична дівка! – сказав він. – Пристойні жінки носять вдома халат!

– Миколо, ну, що за поняття такі? – вигукнула Рита. – Чим спортивний костюм гірший? Це модно і практично!

– Негайно зніми все це з себе і змий фарбу! – рішуче сказав Микола.

– Браво, племінничку! – з усмішкою сказала тітка Соня. – Ось вже не думала, що ти такий негідник!

– Я… Тіто Соня ви не так усе зрозуміли, – відповів Микола. – Просто…

– Просто Рита тобі зручна, коли непоказна, так?

– Ну… Та чому ви так вирішили?

– Миколо, Миколо, це ж видно.

– Вам здалося, – відмахнувся Микола. – І взагалі, я хочу їсти. Сподіваюся, ти зі своїм перетворенням не забула про свої домашні обов’язки?

– Ні, не забула, – гідно відповіла Рита.

-Ви надовго? – поцікавився Микола.

– Ну, якщо не проженете, поки не знайдемо житло, – відповіла тітка.

– Житло? – здивувався він. – Тобто ви вирішили перебратися сюди?

– Так. Миколо, нам потрібно вам дещо розповісти.

Виявляється, дядько Василь серйозно занедужав і, він вирішив повернутися до рідного міста. Софія Іванівна любила Львів, але слово чоловіка, для неї закон.

-Та й повітря тут чистіше, – сказала тітка Соня. – А нерухомість у Львові ми поділимо між племінниками. Мені багато не потрібно, а ви молоді, дасть Бог, дітлахи підуть.

Наступного дня Рита вирушила на співбесіду. До продовольчої компанії потрібен юрист.

-Чудово виглядаєш! – похвалила Софія Іванівна.

На Риті був костюм блідо-лимонного кольору. Він справді сидів, як влитий.

-Дякую! Для мене дуже важлива ваша думка!

Рита анітрохи не кривила душею.

– Ну, якщо так, то додам: розправ плечі і посміхнися. Впевненість у собі творить дива! – підморгнула жінка похилого віку.

Після співбесіди Рита насамперед зателефонувала Софії Іванівні.

-Мене взяли! Уявляєте мене взяли!

– Ти молодець! – відповіла родичка чоловіка. – Тепер у тебе буде нове життя.

Микола не знаходив собі місця, але Риті було начхати. Вона посміхалася і думала про те, що життя справді зміниться. І перше, що вона зробить, розлучиться з Миколою. З неї вистачить!

Пройшов рік…

Після прощання з Васильом Семеновичом всі родичі зібралися на оголошення заповіту. Риту також було запрошено.

-Розлучення пішло тобі на користь, – зауважила Вероніка. – Ти дивовижно виглядаєш!

Рита зберегла теплі стосунки з Веронікою та її родиною і, звичайно ж, із Софією та Василем. І тільки Микола щедро наговорював на Риту.

Коли Рита дізналася, що їй відійшла значна частина майна, вона була здивована. Їй дістався двоповерховий особняк, картини, дорогий автомобіль та велика грошова сума.

-Пройдисвітка! – вигукував Микола. – Вона втерлася в довіру до людини!

Миколі дісталися деякі гроші. На цьому все.

-Я доведу це! – не заспокоювався колишній чоловік.

– Ваше право, – відповів нотаріус. – Але заповіт було складено доброю волею.

Через півроку Рита перебралася у Львів.

-Дуже добре рішення, – схвалила Софія Іванівна. – Але ти не забувай мене.

Починати нове життя в чужому місті було нелегко, але Рита впоралася. Вона відкрила юридичну контору, і її справи йшли вгору.

Якось її відвідав Микола. Він просив колишню дружину почати все спочатку, але Рита була непохитна. У її новому житті немає місця тим, хто тягнув її на вниз.

Крім того, у Рити з’явилася кохана людина. Але то вже інша історія.