Лариса Була Дуже Засмучена. А Як Же Ж Тут Не Сумувати?! Її Синочок, Валерій, Вирішив Розійтися З Катрусею! Дівчина Їй Дуже Подобалась І Лариса Вирішила Зʼясувати, Що Ж Таке В Них Сталося. – Валерію, Синку, А Хто Платив За Оренду Квартири, Де Ви З Катрусею Жили? – Навпіл, Звісно! – Валерій Здивовано Дивився На Матір. – Валерію! – Ахнула Лариса. – Вона Ж Не Працювала! А Продукти Хто Купував? – Навпіл, Звісно, Мамо! – Валерію… А Де Ж Вона Брала Гроші? – Ніде, Мамо… Лариса Здивовано Дивилася На Сина. І Тут Їй На Думку Спала Несподівана Ідея

Лариса Петрівна дуже засмутилася, коли син переїхав назад до неї у квартиру.

-Валерію, а що трапилося? – тривожно запитала вона, коли він оголосив їй про те, що з Катею, його дівчиною, вони розійшлися.

-Ой, навіть не питай, мамо… Не хочу про це й говорити, – махнув рукою син.

Катя Ларисі Петрівні подобалася. То була перша дівчина сина, яка не викликала в неї якихось негативних почуттів.

 До Каті Валерій приводив у гості все якихось «непорозумінь», на думку Лариси Петрівнани.

Нігті нарощені, вії, як опахала, худорляві, нетовариські.

Не подобалося все це Ларисі Петрівні. Не бачила вона у цих дівчат супутниць для свого сина на все життя.

А рік тому Валерій привів Катю. Просту, теплу, усміхнену. І серце Лариси Петрівни розтануло…

-Я хотіла б, щоб у мене така донька була, як ти, Катю, – несподівано для самої себе зізналася Лариса Петрівна в перший же день їхнього знайомства.

І Катя у відповідь розсміялася та обійняла Ларису Петрівну. А Валерій тільки здивовано головою хитав, дивлячись на матір та дівчину.

Взагалі, Лариса Петрівна була б навіть рада, якби син із Катею оселилися з нею разом. Але Валерій сказав, що молода сім’я має жити окремо.

І хай вони ще й не думали реєструватись, все одно потрібно звикати до самостійності.

Вони зняли невелику квартиру, в якій прожили два місяці. А тепер ось Валерій повернувся до материної квартири.

-А ви взагалі з Катею тепер не спілкуєтесь? – не відставала Лариса Петрівна.

-Мамо! – Валерій строго глянув на Ларису Петрівну.

-Гаразд… – відступила мати, вирішивши, що все одно з’ясує, що сталося, і зателефонувала Каті.

Катя відповідала ввічливо, але розповідати явно не хотіла.

-Вибачте, Ларисо Петрівно, але я на Валерія ображена. А ви його матір. Що ж я вам на сина скаржитися буду?

-Катрусю, але ж я допомогти хочу… – розгублено переконувала її Лариса Петрівна.

-Навряд чи вийде.

-Він що, зрадив тобі? – злякано прошепотіла Лариса Петрівна.

-Ні! Що ви! – палко запевнила Катя. – Просто погляди на життя у нас різні.

-А ти де зараз живеш, Катрусю?

-У гуртожиток повернулася…

Катя була приїжджою студенткою.

-Дякувати Богу, місце моє ще нікому не віддали.

-Ясно… – Ларисі Петрівні відчайдушно хотілося зберегти хоч якийсь зв’язок із цією дівчиною, з якою вона вже подумки одружила свого Валерія. – Ти можеш завітати в гості?

-Ні, Ларисо Петрівно, – голос Каті потеплішав. – Дякую вам за все, але я думаю, що краще нам не зустрічатися.

Причина розлучення Валерія та Каті з’ясувалась через тиждень.

-Я вважаю, що жінка та чоловік мають самі за себе платити, мамо… – сказав Валерій, коли Лариса Петрівна розповіла йому, як її колега сходила на побачення зі скупим кавалером.

-Валерію, але там була тільки чашка кави! Я вважаю, що якщо чоловік та жінка йдуть на побачення, то рахунок у кафе оплачує чоловік!

-Ні, мамо! Рамки потрібно одразу позначати. Спочатку жінка чекає, що чоловік сплатить їй за каву, потім вечерю, а потім що? Що він за квартиру буде один платити та їжу купувати?

-Валерію… – до Лариси Петрівни раптом почало доходити, що сталося між сином та Катею. – Валерію, а хто платив орендну плату за квартиру, де ви з Катрусею жили?

-Навпіл, звичайно! – Валерій здивовано дивився на матір. – Я їй одразу сказав, що всі витрати порівну.

-Валерію! – ахнула Лариса Петрівна. – Вона ж студентка, ще й не працює! У неї ж тільки стипендія! Як можна навпіл щось? Їй хоч батьки допомагали?

-Ну, якось допомагали… – зніяковів син. – Але ж вони в неї зовсім небагаті.

-А продукти хто купував? – Лариса Петрівна подумки вела підрахунок витрат.

-Навпіл, звичайно, мамо!

-Валерію… А де ж вона брала гроші?

-Ніде, мамо… Ось тому й розійшлися.

Лариса Петрівна здивовано дивилася на сина. Їй на думку спала несподівана ідея.

-Валерію … – м’яко почала вона. – Послухай, а от коли ти одружишся і захочеш дитину, хто народжуватиме? Ти чи дружина? Чи навпіл?

-Мамо… Ти це до чого? – насторожено посміхнувся син.

-Ну гаразд… Давай ближче до теперішнього часу, – кивнула Лариса Петрівна. – Хто в квартирі прибирав? Хто готував? Ти? Катя? Навпіл?

-Мамо, ну вона ж жінка! Звичайно, вона готувала, прала, прибирала. Я сміття виносив. Ну і пилососив на вихідних.

-Ага… Зрозуміло, – вкрадливо посміхнулася Лариса Петрівна. – Синку, я тобі ось що скажу… Тепер і в нас з тобою все буде навпіл. І не тільки плата за квартиру і продукти. Але й прибирання, приготування і прання. Зрозумів мене?

Лариса Петрівна холодно і насмішкувато дивилася на дорослого сина.

-Мамо…

-Що, Валерчику? Розклад складемо на прибирання спільної території. Продукти, побутову хімію оплачуватимемо навпіл. Готуватиму я тільки собі, бо ти готувати не вмієш – ділити цю сферу навпіл я не хочу. А ти сам собі готуй!

-Мамо!

-Що ти мамкаєш, Валерію? Ти вже не дитина давно, я не зобов’язана обслуговувати тебе. А значить житимемо на рівних!

Перехід із сином на життя «навпіл» дався Ларисі Петрівні дуже складно.

Адже хочеться й побалувати іноді кровиночку, доглядати, почастувати чимось смачненьким.

Але вона стримувалася, бо хто, якщо не мати, навчить молодого чоловіка життю та правильному відношенню до жінки?

За Катею Лариса Петрівна сумувала, але водночас була рада за дівчину.

-Катя дівчинка хороша, нехай і чоловік у неї буде щедрий та дбайливий. А мій Валерчик поки що не доріс, – розмірковувала вона. – Ось зараз він і відчує, як це, коли й жінка живе за принципом «навпіл»!

А там, дивись, і свої переконання змінить!