Оля визирнула у вікно та поглядом шукала свою свекруху. Пані Галина непохитно сиділа на лавочці. І хоча надворі вже було темно і де-не-де вмикали ліхтарі, старенька не планувала йти додому.
– Мені здається, що твою маму вже зовсім сили покидають. Немов відчуває, що їй мало залишилося. Можливо, варто нарешті виконати її останню волю? – запитує у свого чоловіка Артема.
– Ні, це почекаємо, адже документи для переїзду не готова.
Ось вже минуло два роки, як пані Галя живе у свого сина з невісткою. Її стара хата у селі згоріла вщент, на щастя, старенька тоді була на роботі. Жінка ще довго плакала та голосила, адже у цій хаті вона народилася та виросла, виховала сина та онуки часто приїздили у гості. А тепер на цьому місці тільки купа попелу та чорного диму. І через таке горе у жінки стався серцевий напад.
– За старенькою треба пильно наглядати, давати вчасно ліки. Адже вона вже не молода, – сказав лікар.
Тому син Артем з невісткою Олею вирішили забрати бабусю до себе.
– Мамо, ви чому піднялися на ноги, лікар сказав лежати, – бідкалася невістка, коли побачила, як свекруха порається на кухні.
– Зараз, трішки здоров’я підлікую та повернуся в село. Там у мене город, господарство, – тихо промовила старенька.
Діти вже почали думати, що у Галини через такий стрес старечий маразм почався. Адже хата згоріла, навіщо туди повертатися?
– Мамо, а хіба ти нічого не пам’ятаєш?
– Синку, не хвилюйся, я не збожеволіла. Думаю, що переїду жити до сусідки Василини, вона ж якраз сама живе у хаті. Ми з нею добре товаришуємо, часто в гості одна до одної ходили. Та і не хочу вам заважати. Ви ще молоді, ось у вас дітки підростають, а я тут немов зайва, – посміхається бабуся.
Однак, пані Василини не стало місяць тому. Син не хотів нічого розповідати, щоб мама не засмутилася. Боялися її саму відпускати в село, адже здоров’я вже не те. Та і де вона житиме?
– Онученько, а чому ти подруг у гості не запрошуєш? Я вам такий смачний тортик спечу, – запитує бабуся.
– Ба, навіщо? У нас є Інтернет, ми постійно переписуємося у Телеграмі чи Інстаграмі.
Але пані Галя не розумілася у цих сучасних технологіях і думала, що насправді внучка просто її соромиться перед друзями. А ще бачила, як Оля тяжко працює з чоловіком на роботі, а потім ще вдома має багато справ. Але що пані Галя може зробити, якщо після нападу руки тряслися та могла ледь на ногах стояти.
Артем намагався відмовити маму від такої ідеї, але пані Галина стояла на своєму.
– Добре, але почекаймо до травня. Якраз буде гарна погода, за цей час встигнемо всі документи зібрати, добре? – запропонував син. Бабуся кивнула на знак згоди.
І тут жінка помітила, що Артем почав пізно приїжджати додому, постійно про щось перешіптувався з Олею. А коли бабуся заходила до кімнати – то миттю замовкали, немов щось приховували від неї.
А тоді якраз прийшла весна, надворі потепліло та пані Галина вирішила нагадати синові про їх угоду:
– Ну все, якраз травень на носі. Ти мені з Олею обіцяв!
– Добре, мамо, ми тебе завтра відвеземо до пансіонату.
Того вечора бабуся тремтячими руками складала всі свої речі – одну нічну сорочку, халатик та капці домашні. На ранок поцілувала онуків та прощання, перехрестилася та вийшла з квартири. Син завів стареньку машину та вони разом рушили в дорогу.
– Артеме, ти куди їдеш? Ми пропустили поворот до пансіонату!
– А там ремонт, треба об’їжджати, – швидко відповів чоловік, а невістка єхидно посміхнулася.
І так вони їхали 20 хвилин. За вікном почали вимальовуватися знайомі краєвиди – річка, ліс, хати. Спершу бабуся не могла у це повірити. Здається, що вони заїхали до її села. Артем відчинив браму та Галя не впізнала свій двір. У неї ледь ноги не підкосилися, коли вийшла з машини.
Перед нею стояла нова хата. Де-не-де були ще будівельні матеріали та ходили майстри. Але здавалося, не було тої пожежі – домівка, теплиця та новий курник.
– Синку, невже я сплю? Що трапилося?
– Мамо, ми не хотіли тебе відвозити у пансіонат, нізащо в житті. Тому вирішили відбудувати стару хату тобі на радість. Всередині є туалет, кабельне телебачення та навіть підігрів підлоги. Ми спеціально так тягнули до весни, щоб завершити будівництво.
Бабуся заплакала та міцно обійняла сина. Ще довго не могла повірити у таке щастя. Відтоді Артем з Олею та внуками щосуботи приїздили у гості та провідували бабусю.
Син вчинив правильно? А що б ви зробили на його місці зі старенькою матусею?